Дуже смішно було спостерігати за показухою на Закарпатті, яку влаштував Москаль. Коли після мукачівських подій два тижні штормили на камери митниці й усі товари ринули через Львів та Волинь, то митники та прикордонники ледь не збунтувалися: як же, стільки грошей повз іде. Тепер усе повернулося як було. А пан Москаль може й далі гарно на камеру затримувати дурників, що через «зеленку» двох негрів чи блок сигарет потягнули.
«Тиждень» поспілкувався з тими, хто знає, як працювали тіньові схеми на митниці «тоді» і як працюють «тепер».
Якщо нинішній владі й є чим хвалитися, то це явно не сфера кордону та його перетину. Особливо західного, який завжди був найбільшим контрабандним «клондайком» поряд із Одесою. Всі респонденти, дотичні до цієї царини, з якими ми поспілкуватися, в один голос стверджують: за півтора року після Майдану усталені контрабандні та контрафактні схеми на кордоні не те що не зупинені, а навпаки, стали ще більш нахабними та, якщо хочете, витонченими. Зрозуміло, що скільки існують кордони, стільки існуватиме й контрабанда через них, однак найбільша проблема полягає в тому, що жодних реальних кроків для боротьби із системою суцільного «контрабасу», який десятиліттями лине через наші західні кордони, взагалі не робиться. Ну не вважати ж такими призначення найвідомішого піарника в боротьбі з контрабандою Геннадія Москаля.
Дмитро Л., підприємець, Дніпропетровськ:
Так, був певний період приблизно з кінця лютого по кінець березня 2014-го, коли прикордонники та митники зупинили «контрабас». Усім було не зрозуміло, як працювати. Та й чого гріха таїти, було чимало патріотів, які очікували, що прийшли нові люди й усе нарешті зміниться. До того ж тоді чимало підприємців зупинили бізнес – боялися возити, бо ніхто не знав, що завтра в країні буде: російські танки, «Правий сектор» чи ще хтось там. Але вже з початку квітня все пішло по накатаній.
Я постійно вожу через західний кордон фури з устаткуванням, яким торгую. Що сказати: єдине, що для мене змінилося, то це деякі прізвища митників і прикордонників, а також ставки за перевезення деяких найменувань товарів, не більше. Усі схеми працюють, як і раніше.
Отже, я завожу свої «каміони» за двома схемами. Перша найпростіша, вона полягає в применшенні витрат, коли мова йде про цілком легальний товар. Як працює: домовленість із митниками, що змінюють найменування товару, який я везу, на вигідніший у плані мита та податків. Приклад? Ну от везу я німецькі генератори. А є подібні китайські. І всі вони мають однаковий код для завезення в країну. Тільки мої коштують $600 за штуку, а китайські — $200. Зрозуміло, що мені вигідніше ввезти за документами ті, що коштують 200 баксів. Як платилося за «ліву» декларацію $100, так і платиться. Щоправда, на деяких пунктах пропуску вже «борзіють» і вимагають по $150–200. Та мені на старих зв’язках вдається виїжджати. Адже керівництво майже всіх митних постів залишається незмінним, тому жодних проблем у цьому немає.
Я волію вирішувати всі питання на рівні керівництва. Приїхав, поспілкувався, усе оформили, зробив «благодійний внесок», що завжди все добре й швидко проходило, і жодних проблем. Інша справа, якщо треба щось завезти зовсім «контрабасом». Тут краще на місці домовлятися. Але тоді доводиться домовлятися з усіма, та й складніше. Бо тепер, на відміну від старих часів, усі відомства ворогують, особливо всіх СБУ «щемить», тому треба обережненько.
До митних брокерів звертаються, тільки якщо вантаж дуже великий. Ну й у них все по-старому — у сумі послуг завжди до 30–40% займає хабар тому керівникові митного поста, через який піде вантаж.
Дуже смішно було спостерігати за показухою на Закарпатті, яку влаштував Москаль. Просто в мене більшість вантажів йде якраз через Чоп, менша — через Раву-Руську на Львівщині. Коли після мукачівських подій два тижні штормили на камери митниці й усі товари ринули через Львів та Волинь, то митники та прикордонники ледь не збунтувалися: як же, стільки грошей повз іде. Що ж, тепер усе повернулося як було. А пан Москаль може й далі гарно на камеру затримувати дурників, що через «зеленку» двох негрів чи блок сигарет потягнули, замість того щоб спокійно домовитися.
Павло С., митний брокер:
Жодних змін на кордоні не сталося. Як брали, так і беруть. У моєму бізнесі так само працюють невипадкові люди: брати, куми, свати, знайомі митників і прикордонників. Ну а як інакше: щоб брати на себе відповідальність щось розмитнити, треба мати підходи в митниці. А як їх здобувають, думаю, нікому пояснювати не треба, всі ж не малі діти.
Хоча брешу: зараз маленька зміна таки сталася. Тепер всередині митниці з’явилася конкуренція. Річ у тім, що імпорт у країну істотно зменшився через падіння курсу гривні, а отже, і купівельної спроможності населення та бізнесу. Ну й про імпортне мито давайте не забувати. Так ось, митні пости тепер змагаються за імпортерів, що розмитнюватимуться саме в них. Чому це вигідно? Бо з кожної розмитненої одиниці товару вони мають свої бонуси. Плюс керівництво, коли складає список премій і тринадцятих зарплат, дивиться на виконання плану й насамперед дає тим, у кого хороші показники. Не те щоб вони демпінгували в плані хабарів — у жодному разі, просто пропонують швидшу та зручнішу процедуру, більш захищені документи, ширші посмішки.
Ще цікавий момент: тепер так нахабно, як за Януковича, не роблять. Тобто документи мають бути чистими й красивими. Та й СБУ на кордоні намагається всіх пресувати. Але працювати не те щоб складно: усе керівництво митниці залишилося, усі всіх знають, усе більш-менш просто. Так, тепер влаштовують аврали – тоді просто нас заздалегідь попереджають, що цей пост відпрацьовуватиметься, тому або притримайте товар, або їдьте через інший пункт.
Взагалі на кордоні потрапляють під роздачу тільки жадібні або зовсім дурні. Жадібні – зрозуміло: не хочеш ділитися й домовлятися по-людськи, то на тобі й зроблять план. Дурні – те саме. Ну невже не простіше дати тому прикордонникові €5, щоб пронести ті блоки сигарет, на яких ти заробиш €100 за день? Чи домовитися зі мною, щоб я заздалегідь про все домовився з керівництвом митного поста й твій пральний порошок оформили як гречану крупу? Не хочеш? Ну тоді не ображайся.
Тарас Л., прикордонник:
Сказати, що я розчарований, – це ще нічого не сказати. Рівень корумпованості мого відомства не змінився ні на йоту, навпаки, стало ще гірше й ще нахабніше. Нове керівництво ДПСУ так банально намагається заробляти на всьому, що це вже викликає протести навіть на міждержавному рівні. Пам’ятаю, як у перші дні після Майдану в нас хлопці, хто через острах, а хто через вибух патріотизму, перестали пускати контрабанду, з митниками почалися «заруби». Але це протрималося буквально з місяць, далі схеми запрацювали так само, як і раніше.
Але зараз ми про «контрабас», так? Ну так тут усе як було: митники під крилом СБУ заробляють на пунктах пропуску, прикордонники – на зеленому кордоні. Ні, на пунктах пропуску також є свій заробіток. Усі прикордонні мешканці заробляють таким чином. Завантажують у машину літр горілки, два блоки сигарет, заливають бензину на максимум, та ще й каністру – все, що дозволено за правилами ЄС, – і через кордон. А там просто за пунктом перетину все продається – дорожче, ніж в Україні, але ціни дешевші за європейські. Так, у нас пачка сигарет коштує близько €1, у Польщі – €5. А продають наші гендлярі по €3. Зрозуміло, що в них усе купляють. За день чистими вони заробляють до €100. От із цих €100 десяточка платиться прикордонникам, щоб ті не чіпали. Хоча, у принципі, ніяких законних підстав чіпати цих людей, якщо вони не везуть зайвого, у колег і так немає. Але всі звикли, що так треба, всі так і роблять. Тим більше причепитися завжди є до чого. Наприклад, скло на машині розбите чи тоноване, номери брудні, а давайте на перевірочку. Ну кому воно треба? Так само чинять із бензином: біля великих пунктів пропуску на тій стороні навіть спеціальні помости збудовані, щоб машину нахилити й із неї швидше бензин витікав.
Що ж стосується серйозного «контрабасу» чи контрафакту на пунктах перетину, то тут переважно заробляють митники з есбеушниками, нас туди не дуже допускають. Натомість колеги відіграються на «зеленці». А через неї йдуть і ті самі спирт, бензин, цигарки, нелегали тощо. Ось тільки по землі тепер намагаються не ходити – здебільшого перекидають по повітрю. Так, тепер у прикордонних селах цілий бізнес на дельтапланах та маленьких літаках. Приміром, екс-керівник митниці нещодавно відкрив свій маленький аеродром із трьома кукурудзниками за 15 км від кордону. На них вантажиться контрабанда й скидається в радіусі кілометра за кордоном. А літак потім повертається на українську територію. У разі чого – ну сплутала людина, трошки не туди залетіла, буває. Але ж фізичного перетину кордону не було. Саме з цим пов’язані постійні повідомлення про дрібні авіакатастрофи на західному кордоні – це падають ті, кому не пощастило. На Закарпатті так само популярні тунелі під кордоном – їх «кришують» зазвичай есбеушники, що ще й землю собі виділяють біля кордону, щоб ніхто не «випас».
Щодо колег-прикордонників з інших країн, то скажу, що найчеснішими та найбільш переговоронездатними є поляки. Не знаю, чому так, може, це їхній гонор відіграє роль. Але в них там дуже чіткий поділ на тих, хто ніколи не пропускає, а таких більшість, і «чорні» зміни, з якими можна домовитися. А ось угорці, особливо словаки та румуни, – там узагалі особливих проблем немає, домовитися можна з усіма й завжди. Понад те, за моєю інформацією, словацький кордон зараз узагалі взятий під контроль німецькими спецслужбами, яким набрид шалений потік контрабандних сигарет, що надходить звідти в ЄС.
Джерело — http://tyzhden.ua/Society/145165